Різне ч.1

В цьому записі відeо про китайський ресторан, школу, яку відкрила моя знайома в сусідньому місті та мою подорож на фестиваль рік тому. А ще декілька фотографій про різне, не поєднані одним змістом.



Читати далі →

Відео про мій житловий комплекс 月湖花城



Коментувати →

Робочі будні

Тут я розповім про дитячий садок де я працюю по буднях і свою улюблену групу, яка цього року пішла в школу. У мене є свій випуск, уявляєте? Майже два роки я кожен день бачив цих дітей, а ось їх більше нема. Відчуваєш навіть якусь певну втрату, спустошення. Стільки ентузіазму в них вклав...

alt

Читати далі →

Про дитячі садки в Китаї

Я почав писати цей пост ще на початку літа. Весною то взагалі підзабив на блог бо почав грати ігри. Може від нестачі вітамінів після зими у мене ввімкнувся режим заперечення реальності і я пропав у віртуальній. Виправдовую себе тим, що 10-річну класику вже нема куди відкладати, потрібно пройти, комп нарешті може її потягнути. З іграми як і з українською літературою - деякі речі зобов’язаний знати

Отже, тут про устрій дитячих садків у моєму регіоні. Чому я уточню це? Бо на Північ згодом будуть регіони де взимку є опалення, а будинки, очевидно, будують тепліші. На Півдні тепло весь рік. А тут літом пекло, а зимою дуже холодно. Можна сказати - середньоарифметичний Китай. В основному мова йде про мій основний садок, де я працюю каждий день і знаю найбільше деталей (оплата, зарплати). Побут приблизно скрізь однаковий, а по "економіці", то бувають різні варіанти: дорогі, дешеві, нема вибору\єдиний поблизу.

title.jpg

Читати далі →

Поїздка, яка закінчилась не розпочавшись ч.2

От яке "наукове" пояснення дати поняттям "зрадіти" або "засмутитись"? Можна сказати, що той чи інший стан виникає коли очікування не збігаються з реальністю в кращу чи гіршу сторону, так? Коли я хотів піднятись на один з найвищих хмарочосів в світі, я не сподівався що це вийде зробити — величезні черги або дуже дорого. А коли прийшов на вхід, було мало людей і ціна не висока (на мою думку) — тож я зрадів. В той же час на вершині, на оглядовому майданчику, я вирішив сфотографуватись, і на оголошенні прочитав: одна фотографія + сертифікат - 50 юанів. Натомість мене сфотографували 3 рази і нічого не питаючи, тут же надрукували фотографії, попросили заплатити в два рази більше. Я звісно засмутився. Ну мля, я думав вони хоч дадуть вибрати що друкувати, а що ні. Да і стільки платити я теж не хотів. Словом — тупо якось. Коротше, підйом вийшов 180 Y ($25.7), а фотографії 100 Y ($14.28). Хоча за те щоб проїхатись на ліфті платити 25 у.е. теж якось не комільфо. Але хмарочоси - це справа дорога і не прибуткова, а скоріше іміджева. Тож хай йому грець. Не кожен день піднімаєшся на висоту 470 метрів.

Та саме смішне, що коли я загуби телефон, то і всі фотографії разом з ним. Тому тепер абсолютно не жалкую, що зробив ці аналогові фотографії (на папері).

img_2645.jpg

Читати далі →

Поїздка, яка закінчилась не розпочавшись ч.1

Минулого тижня мені знову потрібно було виїхати за межі Китаю.

На цей раз я запланував грандіозну поїздку в Гонконг, зустрічі зі знайомими і культурну програму на цілий тиждень. Але подорож закінчилась не розпочавшись, бо я загубив телефон.

ShanghaiWorldFinancialCenter_Interior.jpg

Читати далі →

Заробітна плата в Китаї

Я читав, що майже у всіх західних країнах не чемно запитувати про розмір зарплатні співбесідника. Якось я слухав аудіо-блог одного українця, що іммігрував в Америку 20 років тому, у нього запитали скільки він заробляє і той почав обурюватись, мовляв, хто вам дав право таке запитувати, це хамство, у мене навіть дружина не знає, скільки я заробляю і в тому ж дусі.

Є навіть такий анекдот: ідеальна сім'я це така, де чоловік думає, що їжа з'являється в холодильнику, а жінка, що гроші — в гаманці, самі по-собі.

Але чи насправді це правильно з суспільної точки зору, мовчати про свою зарплатню? Роботодавцю вигідно, коли співробітники не знають, хто скільки отримує. Тож він може платити різну ЗП за однакову роботу, в залежності від амбіцій і нахабності попросити більше у конкретної людини. В ІТ-контрах широко поширена підписка договору про нерозголошення, в якій є пункт про заборону будь-кому казати суму своєї зарплати.

Серед організаторів концертів і шоу теж не прийнято казати гонорари артистів. Мовляв, щоб не ставити їх у не зручне положення. Бо першим вони можуть сказати більшу суму, а другим — меншу і перші «образяться».

А якщо я хочу стати артистом і питання грошей для мене займає не останнє місце? Розумію, мистецтво — це не про гроші, але так тільки в розвинутих країнах, де тобі не дадуть померти з голоду. Тут інші реалії. І якби кожен казав свою ЗП, то я б побачив, що імплантолог в Києві заробляє більше ніж Манатік. А DJ Тапольскій і досі не може купити собі нову машину. Чи навпаки, Манатік купив будинок і машину, а ти ще досі відкладаєш на квартиру. А можливо взагалі варто мітити на пост топ-менеджера або біржового брокера, якщо завжди хотів хатинку на березі океану і суперкар. І коли ти знаєш, що професія твоєї мрії ринку не потрібна, тебе "не годує", то можна обрати іншу (в крайньому випадку пошукати кращий ринок).

Жартую, насправді годує не професія, а те, який ти професіонал. І якщо хочеш хатинку на березі океану, то вона у тебе буде. Головне — це чітко дати зрозуміти ціль своїй підсвідомості.

title2.jpg

Читати далі →

Дайджест останніх подій (напишу доки не забув)

Знову обманув себе. Навіть чотири тижні підряд не зміг писати кожну неділю. Я помітив, що якщо у мене нема вихідних, то щось написати практично нереально. В метушні просто неможливо зібратись з думками і почати. Так само з віджиманням від підлоги щось не йде. У всіх моїх починаннях згодом скочуюсь до чогось усталеного і легкого, такого що звик. Правду кажуть, щоб добитись успіху в якійсь справі, потрібно її перетворити в тупу звичку. А натхнення і мотивація — це фігня. Так що спробую знову. І писати регулярно, і віджиматись. Тут пробувати можна хоч 100 раз, не медицина ж

Я, до речі, знайшов спосіб, як спілкуватись зі своєю підсвідомістю, щоб швидше "перевиховувати" себе. За допомогою записок на рівні очей. От, наприклад, я забував ставити на таймер електро-плиту. Написав записку «Постав на таймер 10 раз» і повісив її прямо перед очима біля плити. Потім деякий час ніколи не забував його вмикати. А коли знову забув, то переписав записку так: «Постав на таймер 10 раз, їблан тупорилий». І знаєш, спрацювало, образив свою внутрішню мавпу, але зате тепер, вона не забуває.

title.jpg

Читати далі →

Кінець саги про житло

Сьогодні працював в другорядному місті, куди їжджу на вихідні. Дістало мене, що там ніколи нема мила біля умивальника. Моя начальниця, таке враження, взагалі не слідкує ні за чим. Зайнята така, чи їй пофіг, не зрозумію. Видно що школа занепадає по-троху, що ніхто за нею не стежить, і реально справджується теорія розбитих вікон. Це мене підхарює, тож вирішив з цим боротись. Почав з того, що купив мило сам. Банка рідкого $1,7 коштувала. Добре, що ним ніхто не користується (соромно чи непотрібно?), тож має вистачити на довго. Я, до слова сказати, сюди два рази на місяць приїжджаю, на вихідні. Наступний раз через два тижні повернусь. Тому, по-суті, гроші на вітер. Та я сподіваюсь, що може своїм прикладом зміню ставлення інших. Мило, це тільки початок.

Сказати, що у моїх співробітників погане відношення до роботи, взагалі нічого не сказати. Його просто нема. Складається враження, що це випадкові люди, які постійно міняються і прибувають відбувати чергу. Я навіть не пробую запам'ятовувати всіх імен. Є тільки пару незмінних викладачів, і то... порівняно з моїми колишніми співробітниками Рейчал і Джесі — ці взагалі ні про що.

Але повернемся до відношення. Так ось, вчора ввечері йшов додому перший. В офісі на підлозі валявся маркер, а біля нього сиділа вчителька. Сьогодні прийшов в офіс останній... і, @%$#*, той маркер досі там лежав, ПОСЕРЕД КІМНАТИ. Ну не ПІПЄЦ?!

Чи ще приклад: Ребека, мій бос, постійно купує нових рибок в акваріум, бо ті постійно здихають, бо, млять, всім впало долити води, аби фільтр не виключався. І рибки, ять, великі, деякі по $15, постійно помирають. Після нового року 6 померло. Купили нові. Цього разу приїжджаю в суботу - знов рибок нема, повмирали. А в неділю вже нові плавають... Ну що за пздц?! Купіть черепаху, чи жабу, вони живучі!

Словом, тут моє оточення: аморфний, пофігістичний, не акуратний соціум. Детальніше я дам красномовну характеристику нашим азіатським друзям в іншому записі. А поки що - кінець історії про житло.

Китайський житловий будтнок

Читати далі →

Всяке

На цей раз я не маю часу написати щось про себе, тому перекладу пару записів з російського пабліка у місцевій соц. мережі WeChat.



Читати далі →

Буденне буття

Чергова серія утіних історій. Діліться посиланням з друзями, якщо знайдете тут щось корисне. І клікайте на рекламу від Гугл, не більше одного разу. І не робіть, того що я кажу. І цього теж.

Китайський будинок, вікна, решітки

Читати далі →

Робота вчителем ч.1

З цього моменту даю собі слово писати мало, але кожен тиждень по неділях. Щоб була якась регулярність. На мою думку почитати щось в неділю ввечері, коли на "великі" справи часу вже нема, бо завтра йти на роботу — найкраща пора. Сьогодні я розповім про свою роботу і зарплату.

Я з дітьми середьної групи

Читати далі →